Я корінна мешканка села Новоуспенівка. Тут народилася, зростала, ходила до школи, живу і працюю. Маю вже добрячих 50 із добрячим хвостиком і тільки зараз добре розумію слова своєї матері: «Та де ж воно ото ділося, те життя? Промайнуло, як швидкий потяг без зупинок…» А й справді… 50 – це мало, чи багато? З огляду на життя людини – то, мабуть, і не мало. А якщо це стосується будівлі? І не простої…
Однією дорогою ходжу вже 42 роки. Багато чого змінилося на території села. Незмінним, невблаганним і байдужим до всього є тільки час! Він один летить із шаленою швидкістю вперед, ні з ким не радиться і ні до кого не прислухається. Але я знаю, щ о навіть він не царствує над талантом, над душею творчості і майстерності – сценою.
Стою і вдивляюся в зал… Такий пишний, величний, грандіозний, мовчазний красень. Людську пам’ять не стерти, а скільки всього пам’ятають ці стіни – свідки цілої епохи, свідки 50 – річної історії талановитих та обдарованих. А починалося все в далеких 70-х роках.
Посеред села зводилась білокам’яна, двоповерхова будівля, найвища на території. На неї чекали (без перебільшення) всі від старого до малого. Отож в 1970 році народився храм культури – Новоуспенівський сільський будинок культури. «6 листопада , в концертному залі 400 глядацьких місць, кожен стілець і ряд ми з батьком пронумерували вручну під трафарет білою фарбою» - пригадує Сергій Супрун. Для дитячих рук то було нелегко. «Цифри повинні бути точно посередині і фарбувати треба було акуратно». Та для малого Сергійчика це була не аби яка пригода, він у всьому з радістю допомагав своєму татові. Супрун Павло Федорович – перший директор новенького будинку культури, спокійний, врівноважений і дуже талановитий. Завжди, всі декорації були зроблені руками Павла Федоровича, щось вигадує, майструє, малює, збиває, прибиває…
Того осіннього дня людей був повний зал. Напередодні до кожного колгоспного двору принесли запрошення на концерт. Основне дійство відбувалося 7 листопада 1970 року – урочисте відкриття Новоуспенівського будинку культури. Привітати зі святом новоуспенівців приїхали учасники художньої самодіяльності багатьох сіл Веселівського району. Співали і танцювали аж до вечора! Працювала кухня, пекли пиріжки, продавали пиво і квас. Село гуло!
Почалися робочі будні. В будинку культури в основному працювали малі форми: солісти, дуети, тріо. Була радіоточка, на другому поверсі розмістилась бібліотека та кіноапаратна. Кіно крутив легендарний М.І. Солодкий зі своєю популярною фразою «Королей здесь не будет!». Життя вирувало, змінювались і директори, приходили нові художні керівники. В свій час в будинку культури працювали: Цап о., Левіщенко В., Кораблін О., Лебєдєв В., Небиліцина Н, Шаблій Л., Сорока К., Карнаушенко Н.. У 1976 році організували хор і вже зібрався перший склад вокально- інструментального ансамблю «Орион», яким керував Валерій Клепалов. З цього року на танцях (сучасна дискотека) грала «жива» музика. Під керівництвом Віктора Проскуркіна свою роботу розпочав хлопчачий ансамбль духових інструментів. Труби передали з районного будинку культури. Це було дуже феєрично! Кожне колгоспне зібрання починалося і закінчувалося гімном у виконанні духового ансамблю – величаво і урочисто.
В цьому ж 1976 році на посаду директора будинку культури прийшла Любов Кириченко – людина – легенда. І закрутилось, і завертілось, і грюкнуло, і понеслось! Вона мала великий талант керівника, дар організатора, невичерпну енергію творити. 27 років незмінного керівництва. Не кожному дано стільки сил і терпіння, толерантності і відданості своїй улюбленій справі. Кожного року на сцені селищного будинку культури проходили районні огляди самодіяльності колгоспів. Майже завжди хор колективу «Україна» виборював призові місця. Керував хором О.Г.Слічний. Не пас задніх і «Орион» під керівництвом В.Клепалова. А такі голоси, які були у жінок з ансамблю «Україночка», земля народжує один раз на сто років.
Окремо хочеться сказати про костюми. Коли учасники самодіяльності колгоспу «Україна» виступали на сцені – від вбрання перехоплювало подих! Вишиті сорочки, жупани, плахти, кушаки, море дитячих, безліч підліткових, такі всі різні, багато оздоблені і красиві. Колишній голова колгоспу Микола Пилипович Мельник, низький вам уклін за любов до культури, за повагу до мистецтва і таланту! Ви ніколи не шкодували грошей на придбання музичної апаратури, на шикарні костюми, на культуру як структурний підрозділ. Завжди згадуємо роки Вашої роботи в селі із вдячністю і повагою. Многая Вам літа!
На той час Новоуспенівський сільський будинок культури – один єдиний у районі сільський БК, де було створено два народні колективи – фольклорний і драматичний! В загальному в будинку культури працювало 11 колективів, три з низ були дитячі. Весь матеріал, всі сценарії, всі тексти пісень, всі тексти для драматичного колективу – все писалося нашою Любов Михайлівною власноруч, ручкою на листочках (а це не одна сотня).
В нашій сільській культурі працювали сильні, талановиті, багаті душею професіонали своєї справи. Вони були однією командою, одним механізмом, одним серцем – це художні керівники – баяністи: В.Клепалов, В. Сукач, Г. Бєляєв. Хлопці, ви акорд і цим все сказано! Траплялися часто різні негаразди, але смішного і кумедного було більше. Сьогодні вже багатьох учасників художньої самодіяльності немає серед нас, а ті, що залишились згадують про своє творче життя з посмішкою на обличчі, бо то була велика частина їхнього життєвого шляху, яку неможливо забути!
А час біжить, як марафонець. Багато чого змінилося і змінюється. Сьогодні Новоуспенівський сільський будинок культури має іншу назву, інший титул – Центр культури та дозвілля. Комунальний заклад «Центр культури та дозвілля» Новоуспенівської сільської ради, до складу якого входять Матвіївський сільський будинок культури, Таврійський сільський будинок культури, Веселівський сільський клуб, Новоуспенівська сільська бібліотека з пунктом у селі Новоіванівка, Матвіївська сільська бібліотека, Веселівська сільська бібліотека з пунктом у селі Таврія та філія в селі Запоріжжя. З недавнього часу керує Центром молодість та сучасність – Юлія Долгополова (Кириленко). Багато планів, мрій, завзятості, енергії і бажання творити.
Мовчиш, глядацький зал? Мовчать холодні стіни, мовчить сцена, на якій провела 42 роки. Я є учасником художньої самодіяльності з 1978 року, а працювати почала з 1985 на другому поверсі, в храмі мудрості - одним словом живу в Новоуспенівському СБК. За ці роки я змінилася, а він – ні, бо для будівлі 50 тільки юність. Тож, з днем народження, рідний будинок культури! Незабаром напишу про талановитих і відданих, про багатих душею людей, які тебе прославляли. Згадаю всіх! Чекай!
Олена Ярош,
бібліотекар, директор СБК 2003-2012 р.р.
