СВЯТКОВІ ДНІ - ОСОБЛИВІ МОМЕНТИ ЖИТТЯ
Дата: 15.01.2019 14:22
Кількість переглядів: 265
Наразі жалкую про одне, маючи в далекому дитинстві двох бабунь і двох дідів – нічого не знаю про їх дитинство, про їх життя, про звичаї і традиції тих територій, звідки вони родом. Бабця зі сторони матері приїхала до веселівщини з Чернігівки, а батьки батька – з далекої Тернопільської області. Вони знали силу силенну різних урядових пісень до кожного свята, а ми в дитинстві окрім «Щедрик, ведрик, дайте вареник» більш нічого не співали на новорічні свята. Та й цієї щедрівки навчили батьки, отже, їх теж мало цікавили традиції свого народу, своїх територій, які вироблялися протягом багатьох століть і освячені часом. Вже й батьків не має і ми своїм дітям мало що можемо передати у спадок. Звісно, вони все, що їх цікавить, беруть із інтернету. Але ж це зовсім не те. Бабунька казала, що зимові післяноворічні свята починалися із Гната. Цього дня, другого січня, жінки виготовляли обрядове печиво, а дівчата на вечорницях – хатні прекраси. Із шкарлупи яйця виготовляли «птахів-голубців», яких підвішували до сволока. Ця фігурка птаха ототожнювала небесне світило – сонце, яке висіло в хаті від Різдва до Водохрещі. Із Гната зберігся звичай усвятковувати вікна. Це зараз ми окрім серветкових сніжинок та ялинкових гірлянд більше нічого не придумаємо. А в давнину із соломи робили ромбики, кубики і вставляли їх у вікна.
Шосте січня – Свят-вечір. Одне з найбільш важливих родинних свят, одне з найбільш магічних свят, коли кожна сім’я збиралася у батьківській хаті, створюючи в оселі затишок, батаство, щастя і мир. Готували дванадцять святкових пісних страв. Збиралися за багатим родинним столом, батько вносив у хату Дідух, оберемок сіна і соломи. Хазяї дому з хлібом і ладанкою в руках обходили все своє господарство, захищаючи свою оселю від злих духів. Діти цього вечора носили кутю до хрещених батьків та близьких родичів. А зараз? Банка з кутею у руці і гайда з краю в край всього села, аби побільше грошей назбирати, а що ще традиційно робили в родині – ніхто не знає. Та й Коляду знаємо одну: «Коляд, коляд, колядниця, добра з медом паляниця». Ледачі, вчити нічого не хочимо, не поважаємо минулого.
Бабця казала, що тринадцяте січня було найулюбленішим святом для дітей. Адже в цей день святкували два свята разом: Щедрий вечір і День преподобної Меланії. У дівок цього вечора була найважливіша справа – ворожіння. На нашій південній Україні це майже не прижилося, а на західній – цікава і весела справа до сьогоднішнього дня. Цього дня водять Козу. Дуже полюбляють це свято і дорослі, і діти. Вже багато років поспіль чекають люди сіл Новоуспенівка та Новоіванівка в своїх оселях гурт «Козачата» Новоуспенівського будинку культури. Дозвіл пощедрувати випрошують у пісенній формі. Дзвінкий голос Ксенії Левіщенко чути далеко за межами господи, в яку завітали щедрувальники з Козою та Зіркою. Господарі запрошують до хати, щоб родина подивилася наряджених, надто ж вони цікаві. Високі, стрункі, як на підбір, хлопці з гучними і красивими голосами, талановиті Сашко Собко, Денис Казанок, Віталій Бондар. Щедрувальники звертаються до хазяїв в один голос із побажанням здоров’я, щастя, миру, злагоди і добробуту. Коза дарує господарям оселі зерно, щоб в житті везло, часник, щоб у домі було щастя навік, гілочку пахущу, щоб чоловік був непитущий та горіх, щоб не робили гріх. Із святковими вітаннями ряджені кланяються господарям дому і, отримавши заслужені солодощі, йдуть до іншого обійстя. Дякую вам, «Козачата», за вірність традиціям і за багаторічну незмінну участь у гуртку. Хай Господь Бог посилає вам многая літа, щасливу долю і багацько добра на вашій життєвій дорозі.
А попереду ще святе Водохреще, 19 січня та Різдвяний День – 21 січня, який сьогодні навіть і не згадується. А це теж цікаве свято: люди ходили один до одного в гості, вітали друзів зі святами і частували чим Бог послав. А ще багато жартували і співали.
Тож, люди, давайте зберігати те, що в нас ще залишилося, що ще пам’ятаємо аби не забути звичаї та традиції українців, щоб не никати світом, як блудний син, що забув про свій народ і загублений для нього.
Олена Ярош
Бібліотекар Новоуспенівської сільської ради.
« повернутися
